Земельна ділянка у власність за давністю користування
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.
Добросовісність, відкритість, безперервність — умови передачі земельної ділянки у власність за давністю користування.
Земельний кодекс України встановлює, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених ЗК України. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України.
З практики Верховного Суду умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:
- добросовісність користування;
- відкритість користування;
- безперервність користування протягом 15 років;
- відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.
При цьому добросовісність користування полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років. Коли мова йде про відкритість, варто розуміти, що користування має бути очевидним для інших осіб.
Це підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №729/608/17. Так, особа просила визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку площею 0,19 га за набувальною давністю, посилаючись на добросовісне відкрите та тривале (понад 30 років) володіння та користування нею. Як докази давності позивачем були надані квитанції про сплату податку за землю за 2012, 2013 та 2014 роки (позов було подано у червні 2017). Велика Палата Верховного Суду погодилась з думкою районного та апеляційного судів, що надані докази не охоплюють визначений законодавством період та не підтверджують факт користування спірною земельною ділянкою протягом 15 років.
При розгляді справи 742/2916/15-ц Верховний Суд вирішував питання давності користування земельною ділянкою особою, яка, за її словами, безперервно, з 1993 року користувалася нею та сплачувала необхідні платежі. Касаційний цивільний суд погодився з позицією апеляційної інстанції та врахував, що на земельній ділянці, яку використовував позивач для вирощування сільськогосподарських культур та на яку просив визнати право власності, розташована водонапірна вежа, яка згідно зі статтею 113 ЗК України має зону санітарної охорони, відтак, діяльність у межах цієї зони має певні обмеження, що є перепоною для набуття земельної ділянки у власність.
При цьому строк, який застосовується для набувальної давності на земельну ділянку, обчислюється починаючи з 1 січня 2002 року та має становити не менше 15 років.
Як зазначив Верховний Суд, аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, перелічених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118,123 ЗК України).
Таким чином, норма щодо набувальної давності лише надає право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги
