Коротко про насильство...
Статистика говорить про страшні цифри: 17,6% українських дітей готові зустрітися з онлайн-незнайомцями в реальному житті, а за останній рік 1 із 4 дітей (23,5%) зіткнулися бодай із однією з форм сексуального насильства онлайн. 44,8% дітей не розповіли нікому, що зіткнулися з насильством в інтернеті. А 77,6% тих, хто поділилися історією, розповіли друзям і подругам, а не дорослим.
В Європі жертвою сексуального насильства стає кожна п’ята дитина. У 70-85% випадків насильник – людина, яку дитина знає та якій довіряє.
ГОВОРІТЬ З ДІТЬМИ ПРО БЕЗПЕКУ, А НЕ ПРО НАСИЛЬСТВО
Не варто говорити з дітьми про сексуальне насильство, залякувати статистикою і страшними ситуаціями з життя. Натомість потрібно говорити про безпеку, формувати відповідальну культуру й навички безпечної поведінки.
1. Спокій і впевненість дорослих – ресурс для дитини.
2. Будьте дорослими, поруч з якими безпечно.
3. Приготуйтеся до запитань.
4. Давайте дітям більше простору для роздумів і пізнання своєї безпеки.
5. Будьте тактовними.
6. Будьте впевненими.
7. Створюйте атмосферу поваги та захищеності.
8. Будьте готові, що хтось захоче поділитися з вами особистим і довірити свій секрет.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ДОВІРЯЄ ВАМ СВІЙ СЕКРЕТ
1. Знайдіть і тримайте в близькому доступі телефони всіх гарячих ліній, аби отримати консультацію чи допомогу, а також – номери телефонів дільничного поліцейського, служби в справах дітей, ювенальної превенції, соціальної служби;
2. Будьте готові поговорити з дитиною;
3. Будьте готові реагувати на випадок сексуального насильства, потурбуйтеся про безпеку та захист дитини, повідомте про випадок або підозру в компетентні органи.
Уявімо ситуацію: до вас підійшла дитина й поділилася ситуацією, що з нею сталася. Як діяти й реагувати?
1. Покажіть, як вам важливо почути розповідь дитини. Пам’ятайте, що дитині в будь-якому віці важко розповісти про насильство, а більшість не знають, як говорити про сексуальне насильство.
2. Переконайте дитину, що ви їй вірите, навіть якщо розповідь сумбурна, нелогічна й, на перший погляд, не стосується сексуального насильства. Дайте дитині зрозуміти, що серйозно сприймаєте її слова.
3. Не обіцяйте швидко розв’язати проблему. У пересічних ситуаціях - наприклад, коли дитина жаліється, що її образили, - ми намагаємося заспокоїти її і впевнено говоримо: “Зараз я розберуся й покараю кривдника”. Коли ж ідеться про дитину, яка має особливий секрет, вона страждає від провини та сорому, а її розповідь – відчайдушна спроба попросити про допомогу. Тому не обіцяйте вирішити ситуацію швидко й покарати кривдника. Вам це не під силу.
4. Реагуйте спокійно, зберігайте емоційну рівновагу.
Дорослому складно уявити палітру відчуттів дитини. Розповідь про ситуацію, що сталася з дитиною, може нагадати дорослому про неприємні дотики чи інші емоції. Реагуйте спокійно, без надмірного трагізму, побачте перед собою дитину, яка вижила після всього, що з нею сталося, пережила страждання і знайшла в собі сили прийти до вас і розказати про це.
