Відповідальність за затримку виплати зарплати під час воєнного стану
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
При звичних умовах підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.
За особливого правового режиму, такого як воєнний стан, передбачається тимчасове, обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ч. 2 ст. 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що з метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту і браку робочої сили, зокрема, внаслідок фактичної відсутності працівників, які евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустці, простої, тимчасово втратили працездатність або місцезнаходження яких тимчасово невідоме, роботодавець може укладати з новими працівниками строкові трудові договори на час дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зарплата має виплачуватися працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Подібний обов’язок роботодавця зберігається і в умовах воєнного стану, адже роботодавці мають докладати зусиль для здійснення своєчасних виплат.
Проте роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Однак звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати. Це означає, що роботодавець не може не оплатити працю свого працівника.
Водночас, об’єктивно не маючи можливості провести виплати в строк через бойові дії або інший форс-мажор, роботодавець і посадові особи роботодавця можуть бути звільнені від відповідальності. Так, за порушення встановлених строків виплати зарплати та інших виплат, передбачених законодавством про працю, працівникам більше нiж за один місяць і виплату грошових коштів не в повному обсязі ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачено накладання фінансової санкції на роботодавця у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, що на сьогодні становить 20 100 грн.
Порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі тягнуть за собою накладення штрафу на посадовців підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (у 2023 році — від 510 грн до 1700 грн) відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Безпідставна невиплата заробітної плати більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства незалежно від форми власності чи громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, є підставою для кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 175 Кримінального кодексу України, і карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 грн до 17 000 грн) або виправними роботами на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
За матеріалами Білогірського бюро правової допомоги
